В пошуках нового

Роман Рукомеда

Починається процес підготовки «виходу» Путіна з тієї критичної ситуації, куди він загнав і себе, і Росію після анексії Криму і прямої військової агресії проти України. Глобальні правила гри, встановлені після завершення Другої світової війни були остаточно нівельовані і відправлені у смітник історії Путіним в березні цього року. Все, що відбувається після анексії Криму – лише відкрита демонстрація і гра Путіним «ва-банк» з метою нав’язати власні правила. Одне з них – перегляд територіальних кордонів на основі права сили. Відтак, у Заходу не залишилось можливості ігнорувати ситуацію попри нинішню інституційну слабкість і нерішучість багатьох західних лідерів (насамперед, Барака Обами та Ангели Меркель).

Точка розриву глобального консенсусу – Україна. Без розв’язання цієї проблеми подальше співіснування ключових глобальних гравців несе занадто високі ризики, які доб’ють і так слабку нині міжнародну фінансово-економічну систему. Відтак, пошук виходу триває.

Що дає підстави говорити про ознаки підготовки «відходу» для Путіна? Перше, дії самого президента РФ та його найближчого оточення. Його остання кримська промова, яку охрестили безбарвною, демонструє зміщення акцентів на внутрішню російську політику. Не виключено, що напівпорожні вантажівки так званого «гуманітарного конвою» з Росії мають за основну мету «евакуацію найбільш цінних кадрів з ГРУ та ФСБ РФ та спецобладнання».З цієї ж причини навряд чи варто очікувати на появу Ігоря Гіркіна в оточених українськими воїнами Донецьку чи Луганську. Російські державні банки та енергетичні компанії вже встали в чергу, волаючи про термінову фінансову допомогу після введення третього етапу санкцій. Особливо красномовним стало прохання голови «Роснефти» Ігоря Сечіна про необхідність виділення компанії з державних коштів 44 млрд. доларів для уникнення банкрутства. В чергу почали додаватися нові бажаючі, наприклад Роскосмос з проханням про отримання 214 млрд. рублів на побудову ракети для польоту на Місяць. Путінське оточення, яке управляє державним корпораціями та фінансовими потоками розуміє, що за нинішніх умов в них залишається єдине джерело фінансових надприбутків – російський стабфонд та державний бюджет. Тому черга прохачів найближчим часом швидко зростатиме, а володар Кремля зможе традиційно маніпулювати групами і кланами для укріплення своїх позицій.

Європа натомість не готова почати будувати нову систему глобальних та регіональних (хоча б на європейському рівні) стримувань та противаг і фіксувати нові правила гри. Європа не бажає реагувати на нові виклики, вперто ігноруючи реальність. Більшість зі столиць країн ЄС хочуть повернути все на рівень хоча б минулорічної давнини, коли російські гроші стабільно надходили до значної кількості великих і середніх компаній, європейських експертів, журналістів, державних чиновників і політиків. Для Європи російська корупція стала тією солодкою отрутою, яка позбавила бажання керманичів ЄС чинити будь-який спротив спробам Путіна побудувати свій новий світовий порядок хоча на території Євразії.

Звідси можна спостерігати відчайдушні спроби європейських державних діячів організувати нові перемовини Петра Порошенка, Володимира Путіна і європейських лідерів (наприклад, Жозе Баррозу) у якості посередників.

В цій же площині слід сприймати заяви посла ЄС в Москві ВигадаусаУшацкаса про можливе дострокове відкликання Євросоюзом діючих санкцій проти Росії за умови стабілізації ситуації в східних регіонах України. Європа марить повернення статус кво, якого вже не може бути. Європейські політики хочуть обнулити історію злочинів російського режиму на чолі з Путіним і почати все з чистого аркушу. Проте, це навряд чи вдасться оскільки частина європейських держав разом із США взяли курс на поступове усунення Володимира Путіна як основного ризику існуванню нинішньої міжнародної системи відносин. Нове Сомалі з ядерною зброєю нікому не потрібне. Інтерес Сполучених Штатів, які схоже вже домовились з Японією і Китаєм щодо російського питання, в тому, щоб створити умови для зміни існуючого в Росії політичного режиму. Глобальним гравцям Росія потрібна не зруйнована, а прогнозована, відкрита і компромісна в безпековому вимірі. Якщо Європа цього не прагне – тим гірше для ЄС, який в будь-якому разі буде змушений адаптуватися під нові умови, сплачуючи за це вищу ціну.

Нинішній шлях виходу для Путіна, який полягає у виведенні всіх терористів з Донбасу і припинення війни зі сторони російських військ в даному регіоні, дозволить знизити ескалацію конфлікту і рівень збройного протистояння. Проте, це в жодному разі не буде повернення до статус кво. Путін перейде до етапу диверсійних дій в Україні, по-максимальному «закручуючи гайки» всередині Росії і розіграшу карти «обложеної фортеці». ЄС більше не буде посилювати санкції, очікуючи розвитку ситуації. В той час як США за мовчазної згоди Китаю буде повільно стискати в «обіймах анаконди» Путіна з його оточенням, формуючи підстави для появи нової Росії.

Україна нарешті зможе зайнятися внутрішніми реформами і розпочати самоочищення. Не забуваючи про Крим. Його повернення буде синхронним у часі з появою іншої Росії.

Залишити коментар: